Моніторинг публічних бібліотек Львова

Основні результати проекту «Культурній столиці - європейські бібліотеки: Моніторинг (статистичне та конкретно-соціологічне дослідження) стану і функціонального навантаження публічних бібліотек Львова»

Проект реалізовано агенцією «MSBrand Corporation» на замовлення БФ «Фундація видавництва «Кальварія» в рамках першого етапу проекту «Культурній столиці — європейські бібліотеки», здійсненого за підтримки Львівської міської ради.

Повні результати проекту викладено у аналітичному звіті, який складається з таких документів:

Додатки:

Аналітичний звіт передано до Львівсько міської ради. З цим звітом також ознайомились керівники Львівських міських ЦБС.

Цей документ містить опис основних результатів, отриманих внаслідок реалізації проекту «Культурній столиці — європейські бібліотеки» — «Моніторинг стану і функціонального навантаження публічних бібліотек Львова».

Метою проекту «Культурній столиці - європейські бібліотеки: Моніторинг стану і функціонального навантаження публічних бібліотек Львова», підтриманого Львівською міською радою, були збір і аналіз інформації щодо ефективності функціонування кожної публічної бібліотеки у Львові.

Моніторинг, в свою чергу, є першим етапом реалізації проекту «Культурній столиці - європейські бібліотеки».
Завданням було отримання статистичної інформації щодо стану бібліотек та щодо оцінок керівниками міських публічних бібліотек Львова різних аспектів сучасного стану бібліотечної справи.

Проект здійснювався у терміни: з 29 жовтня 2007 року до 21 квітня 2008 року.

Проект розпочався 29 жовтня 2007 року з презентації цілей та схеми реалізації моніторингу для всіх керівників міських публічних бібліотек Львова.

Про його початок було оголошено 30 жовтня 2007 року на прес-конференції у Львівській міській раді, а про його завершення і основні результати - 21 квітня 2008 року на заключній прес-конференції у прес-центрі готелю «Опера» у Львові. На обох прес-конференціях були присутні представники Львівської міської ради, ЦБС міста Львова та журналісти. Одним зі свідчень соціальної значущості проблематики проекту може бути значна кількість публікацій у Львівських ЗМІ після кожної прес-конференції.

Головними заходами проекту були два дослідження: статистичне та конкретно-соціологічне.
Детальні результати статистичного дослідження «Загальні характеристики дитячих та дорослих міських публічних бібліотек Львова», яке проводилось шляхом самозаповнення анкети керівниками усіх міських публічних бібліотек Львова щодо різних аспектів їх роботи, матеріальної бази та технічного оснащення відображені в Звіті №1.

Детальні результати конкретно-соціологічного дослідження «Експертне опитування завідувачів дитячих та дорослих міських публічних бібліотек Львова», яке проводилось шляхом експертного опитування завідувачів усіх дитячих та дорослих міських публічних бібліотек Львова щодо різних аспектів сучасного стану бібліотек відображені в Звіті №2.

У додатках до звіту приведено анкети, які використовувались при цих дослідженнях. До розробки анкет, які використовувались при дослідженнях, було залучено бібліотечних фахівців, фахівців з проведення маркетингових досліджень, а також соціологів. До проведення досліджень та обробки їх результатів було залучено бригаду інтерв’юерів з десяти студентів-соціологів Львівського університету, які вже мали досвід проведення кількох конкретно-соціологічних досліджень. Керівник бригади – Анна Сусак. До аналізу результатів досліджень були залучені експерти з бібліотечної справи, соціологи та маркетологи.
Для порівнянь з іноземним досвідом, зі зрозумілих міркувань, вибрано Польщу, яка серед європейських країн є далеко не найрозвинутішою у бібліотечній справі, а серед міст (теж зі зрозумілих міркувань) – Краків, який за структурою і населенням (756 тисяч мешканців у 2006 році) є близьким до Львова (735 тисяч мешканців у 2007 році). Статистичні дані про польські бібліотеки приводяться за виданням: «Biblioteki Publiczne w Liczbach» – 2006, ISBN 978-83-7009-712-7, яке щороку готує і видає центральна бібліотека Польщі Biblioteka Narodowa.

Деякі узагальнені результати Проекту, висновки та попередні рекомендації

1. Соціальні нормативи

За діючими сьогодні «Мінімальними соціальними нормативами забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 510 від 30.05.97 р.:

·          Кількість міських бібліотек визначається щільністю населення та поверховістю забудови: у житлових районах з багатоповерховою забудовою (8 і більше поверхів) - одна бібліотека на З0 тис. чоловік, із середньо-поверховою забудовою (4-5 поверхів) - одна бібліотека на 15 - 20 тис. чоловік; у житлових районах з малоповерховою забудовою (1-3 поверхи) - одна бібліотека на 5-8 тис. чоловік.

Тут мова йде про лише про бібліотеки для дорослих, оскільки для дитячих є своя норма:

Якби Львів був містом, цілком забудованим будинками у 8 і більше поверхів, то «в середньому» мінімальні норми за кількістю бібліотек були б майже дотримані: при 23 публічних бібліотеках і населенні у 735 тисяч, маємо цифру - 32 тисячі мешканців на одну бібліотеку. Але реально - Львів не весь багатоповерховий, а на весь величезний Сихівський масив припадає лише дві бібліотеки, тобто одна бібліотека майже на 100 тисяч мешканців... Таким чином у Львові не дотримані навіть мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками.

Для порівняння. У Кракові 65 публічних бібліотек для дорослих, що дає цифру - одна бібліотека на 11,5 тисяч жителів. Тобто жителі Кракова, навіть у «середньому» майже у тричі більш забезпечені бібліотеками. Якщо врахувати, що у Польщі ще й кількість книгарень на одного жителя у 12 (!!!) разів більша ніж в Україні, то маємо очевидний «книжковий геноцид» в Україні.

Висновок 1. У Львові, навіть за формальними ознаками катастрофічно не вистачає бібліотек (особливо, для дорослих), а зонами найбільшого «бібліотечного дефіциту» є Сихів, Левандівка і Рясне.

Результати наших досліджень показали, що ані міська адміністрація, ані самі бібліотекарі навіть приблизно не уявляють собі, яку кількість жителів обслуговує кожна публічна бібліотека. При відповіді на це запитання бібліотекарі часто називали лише кількість зареєстрованих читачів.
Показовим також є те, що керівники дитячих і дорослих бібліотек часто мають протилежні думки, як щодо достатності чи недостатності бібліотек у їхньому районі, так і щодо способу вирішення цієї проблеми (збільшувати кількість бібліотек, чи розширювати уже існуючі). Тому думка керівників бібліотек не може бути в цьому питанні експертною.

Рекомендація 1. При розробці планів розвитку міста необхідно провести «прив’язку» кожної існуючої бібліотеки до певного житлового масиву з врахуванням бодай мінімальних соціальних нормативів. Після цього стане очевидним в якому місці і скільки бібліотек не вистачає. І лише після цього можна приймати якісь рішення про відкриття нових бібліотек чи розширення уже існуючих.

А першим кроком у цьому, могло б бути складання бібліотекарями «карти району» де проживають постійні читачі кожної бібліотеки. Тобто, списку назв вулиць і будинків де проживає більшість постійних користувачів бібліотеки.

2. Бібліотечні приміщення

Середня площа львівської публічної бібліотеки – 301 м²

Для порівняння: у Кракові ця цифра складає 184 м².

На перший погляд львівські бібліотекарі мають «більше простору». Однак якщо порахувати такий традиційний бібліотечний показник, як кількість жителів, яка припадає на 1 м² бібліотечної площі, то у Львові він виявиться більшим ніж 61, а у Кракові – меншим ніж 57.

Окрім того більше ніж 50% приміщень львівських публічних бібліотек для дорослих потребують капітального ремонту, а 7 з них знаходяться в аварійному стані. Цікаво відмітити, що у дитячих бібліотеках ситуація інша - лише 26% приміщень потребують капітального ремонту і немає жодного аварійного. Можливо, це є наслідком більш активної і зацікавленої позиції керівників дитячих бібліотек, у порівнянні з керівниками бібліотек для дорослих, яку відзначила більшість інтерв’юерів.

До речі, керівники бібліотек для дорослих і для дітей по різному відповідають як на запитання про достатність чи не достатність бібліотечних закладів у своєму районі, так і про способи вирішення дефіциту бібліотек. Так більшість керівників дитячих бібліотек вважають достатньою кількість бібліотек у своєму районі, а вирішення питання недостатньої кількості бібліотек більшість із них бачить у збільшенні кількості бібліотек. У той же час більше 40% керівників бібліотек для дорослих вважають недостатньою кількість бібліотек у своєму районі, але вирішення цієї проблеми бачать у розширенні вже існуючих бібліотек.

Очевидно рішення проблеми дефіциту бібліотечних закладів у Львові лежить десь по середині. З однієї сторони у Львові необхідно збільшувати кількість бібліотек середнього розміру (див. вище), а з іншої сторони, якщо планувати збільшити ролю бібліотек, як центрів громадського життя, то бодай у деяких бібліотеках необхідно передбачити приміщення для проведення громадських заходів. Але для початку слід бодай відремонтувати уже наявні приміщення.

3. Поповнення фондів

Якщо брати голі цифри, то ситуація з поповненням книжкових фондів Львівських бібліотек виглядає навіть краще, ніж у Кракові. Так у 2006 році львівські бібліотеки поповнили свої книжкові фонди на 8,0 примірників з розрахунку на 100 мешканців Львова, у той же час у Кракові ця цифра складає - 5,6. Слід, однак, відмітити, що за цим показником Краків займає одне з останніх місць у Польщі. Так, наприклад у місті Nowy Sącz ця цифра вже складає 12,3. Але якщо взяти до уваги, що фонди українських бібліотек значною мірою застаріли, то їх оновлення повинно відбуватись більш швидкими темпами. Зауважимо також, що середня цифра поповнення фондів дитячих бібліотек є майже у два з половиною рази більшою ніж у бібліотек для дорослих. З врахуванням цього, стає очевидним, що львівські публічні бібліотеки для дорослих поповнюють свої фонди майже в двічі повільніше, ніж краківські.

Недаремно, на думку керівників Львівських бібліотек, бюджетне фінансування не дозволяє більше ніж на 60% задовольнити потреби бібліотек в поповненні книжкових фондів.

Позитивним фактом є те, що відсоток книжкових новинок українською мовою у дорослих бібліотеках за останні три року тримається на рівні 90%, однак річна кількість цих новинок є дуже невеликою - в середньому від 350 до 500 примірників на бібліотеку і має тенденцію до зниження: 503 прим. у 2005 р., 426 - у 2006, 357 - у 2007 (станом на 01.11.2007). У той же час майже 57% керівників цих бібліотек відзначають, поповнення і оновлення фондів своїх бібліотек, як позитивну зміну за останні 3 роки (!?).
У той же час в дитячих бібліотеках спостерігається інша тенденція. Значне зростання книжкових новинок українською мовою, однак відсоток книжкових новинок українською мовою у дитячих публічних бібліотеках міста впав з 87% у 2005 році до 71% у 2007 році. Останній факт керівники дитячих бібліотек пояснюють тим, що завдяки компанії «Подаруй книгу бібліотеці» бібліотеки отримували в подарунок багато книжок російською мовою.

Окремим питанням, яке потребує додаткового дослідження, є аналіз асортименту книжкових новинок, які поповнюють фонди львівських міських публічних бібліотек. Але це питання є доволі складним і делікатним, оскільки зачіпає цілу низку інших питань, зокрема такі, як лобіювання різноманітних бізнесових інтересів. Тому аналіз асортименту книжкових новинок не входив до завдань нашого дослідження, так само, як і конкретні шляхи надходження цих новинок до бібліотек Львова.

Однак деякі проблеми у цьому питанні наше дослідження виявило. Так у всьому цивілізованому світі остаточний вибір того, чим слід поповнювати кожну конкретну бібліотеку, належить до керівника цієї бібліотеки. Однак можливість такого вибору обумовлена передовсім повною поінформованістю тамтешніх бібліотекарів усією номенклатурою видань наявних на загальнонаціональному книжковому ринку. В Україні ж цієї інформації не мають не лише керівники районних чи обласних бібліотек, але й бібліотечні фахівці Національної Парламентської бібліотеки, чи навіть Книжкової Палати України. У цьому лідери-виконавці проекту могли безпосередньо пересвідчитись, читаючи лекції бібліотечним фахівцям Національної Парламентської бібліотеки, керівникам міських бібліотек Києва та керівникам методичних відділів обласних бібліотек всієї України. Тому, часто, вибір книжкових новинок бібліотекарями є або випадковим, або диктується якимось іншими міркуваннями.

Однак незнання українського чи, тим більше, світового літературного процесу не є виною бібліотекаря. Це, швидше, його біда. Оскільки в Україні ці об’єкти знаходяться, в інформаційному вакуумі. Проблема у тому, що більшість керівників львівських публічних бібліотек (близько 70%) впевнені що дуже добре обізнані з українським літературним процесом і майже половина з них впевнена, що дуже добре обізнана зі світовим літературним процесом. І це при тому, що більше 70% цих керівників стверджують, що отримують цю інформацію з українських ЗМІ, однак якраз цієї інформації там практично немає!

Додатковим підтвердженням завищеної самооцінки керівників львівських публічних бібліотек у своїй обізнаності, бодай, в українському літературному процесі є той факт, що деякі керівники львівських публічних бібліотек зарахували до львівських письменників Ірену Карпу, Юрія Андруховича та Марію Матіос...
Ще один приклад, який демонструє нерозуміння ситуації, навіть, на рівні Національної Парламентської бібліотеки. Національна парламентська бібліотека України у лютому-березні 2007 року провела експрес-опитування серед читачів та бібліотечних працівників щодо визначення кращих книг, що вийшли друком в Україні протягом останніх років (http://profy.nplu.org/index.php?page=506). Але, фактично, це був рейтинг не виданих в Україні книжок, а рейтинг книжок, закуплених бібліотеками України. Нічого дивного, що серед лідерів, як за назвами книжок, так і за видавництвами стали «найпопулярніші» за обсягами закупівель. Процедура ж вибору видань для централізованої закупівлі книжок для бібліотек є настільки «прозорою», що й досі, лише втаємничені, знають чого, скільки і на яку суму біло придбано для бібліотек за останні роки.
Внаслідок цього виникає проблема: у який спосіб поповнювати новинками фонди львівських публічних бібліотек, якщо не лише керівники львівських бібліотек, а й більшість бібліотечних фахівців України, не мають інформації про загальнодоступний книжковий асортимент в Україні?

Цю проблему можна розв’язати кількома способами.

Перший спосіб - «демократичний». Надати право комплектувати кожну бібліотеку безпосередньо працівникам цієї бібліотеки. Це самий «правильний» спосіб, який, окрім усього іншого, усуває можливість «централізованої корупції» (простіше лобіювати чиїсь інтереси в одному місці, аніж у 18 тисячах публічних бібліотек України). Але цей спосіб вимагає детального і оперативного інформування бібліотекарів про реальну ситуацію на книжковому ринку всієї України, як також постійне підвищення рівня кваліфікації бібліотекарів і додаткові зусилля та час керівників кожної публічної бібліотеки.

Другий спосіб - «тоталітарний». Створити «авторитетну» комісію, яка займатиметься відбором книжкового асортименту для бібліотек, або залишити це право лише за керівниками ЦБС, або й за фахівцями Парламентської бібліотеки чи Міністерства культури. Цей спосіб де-факто означає залишити все по-старому.
Третій спосіб - організовувати регулярні презентації книжкового асортименту видавництв самими видавцями для працівників публічних бібліотек Львова, а право вибору конкретних назв для поповнення асортименту надавати бібліотекарям.
Щодо поповнення фондів міських публічних бібліотек Львова періодичними виданнями, то ситуація тут, за оцінкою керівників бібліотек, є незадовільною. Однак, з іншої сторони, якісних вітчизняних періодичних видань, за незначним винятком, сьогодні, практично не існує. Тому орієнтуватись на Краків, де публічні бібліотеки у 2006 році отримали 111 тисяч злотих (близько 220 тисяч гривень) на передплату періодики, мабуть не варто.

4. Навантаження бібліотек

а) постійні читачі

Середня кількість зареєстрованих у 2006 році читачів у публічних бібліотеках Львова (2782 - у дорослих і 3191 - у дитячих) приблизно така ж, як у Кракові (3060). Однак, з огляду на те, що у Кракові одна публічна бібліотека (загалом - як для дорослих, так і для дітей) припадає на 10652 мешканця, а у Львові (загалом - як бібліотеки для дорослих, так і для дітей) на 18375, то кількість зареєстрованих читачів на 100 мешканців Кракова в 1,78 рази вища ніж у Львові. Тобто у Кракові на кожних 100 мешканців припадає 28,7 постійних читачів бібліотек, а у Львові - лише 16,1. Це зовсім не означає, що львів’яни мають меншу потребу у бібліотеках - просто у Львові не вистачає публічних бібліотек. Адже природа міської публічної бібліотеки є такою, що користуються нею передовсім люди, які можуть швидко дістатися до неї.Саме тому кількість постійних читачів бібліотеки може бути визначена цим фактором. Закони природи і людської ліні працюють всюди і завжди.

Візьмемо до уваги ще й такий важливий факт: за даними наших досліджень найактивнішими користувачами львівських публічних бібліотек (як бібліотек для дорослих так і для дітей) є учні-підлітки та студентська молодь, тобто - майбутнє Української нації та Української держави. До речі відсоток молодих (до 21 року) постійних користувачів як польських так і львівських бібліотек, є основним контингентом цих бібліотек, що свідчить про важливість цих закладів для майбутнього обох держав. Однак цього розуміння не демонструє сьогодні, ані українська влада (на всіх рівнях), ані, що найдивніше, більшість бібліотечних працівників, у тому й львівських публічних бібліотек. Адже відповіді керівників цих бібліотек на запитання про авторитет бібліотеки серед мешканців району, про те, чому люди ходять до бібліотек, а особливо чому не ходять туди, дає підстави сумніватися у розумінні самими бібліотекарями важливості ролі своїх закладів у суспільному житті і майбутньому міста, а не лише як місця до якого читачі приходять, щоб взяти книжку додому. Ми були вражені, коли на першій зустрічі з керівниками міських публічних бібліотек Львова, одна з бібліотекарів у відповідь на запитання про те, чому люди не ходять до бібліотек, відповіла так: «Не ходять, ну й не треба». Багато які бібліотечні проблеми не розв’язано у Львові саме через пасивність бібліотечних працівників (котра, можливо, є частково й наслідком нерозуміння ролі бібліотеки), які не лобіюють інтереси бібліотек на всіх рівнях і не бачать принципової різниці соціальної ролі бібліотеки у порівнянні, скажімо, з поліклінікою чи ЖЕКом.

Зокрема, таке питання, як комп’ютеризація бібліотек, сьогодні вже без особливих проблем, але, обов’язково, при великому бажанні бібліотечних працівників, може бути вирішена. В якості прикладу приведемо бібліотеки Миколаєва (обласного центру), де не лише звичайні читачі мають доступ до Інтернету - цю можливість мають навіть сліпі. І це лише за рахунок активності бібліотечних працівників і без жодних додаткових субсидій з місцевого бюджету.

У той же час львівські бібліотекарі впевнені у тому, що головним «ворогом» бібліотек є Інтернет, з якого читачі «стягають книжки». Якби це хоч якось відповідало дійсності, то великі міжнародні видавництва не «вивішували» б тексти своїх бестселерів у вільний доступ в Інтернеті, бо вони провели кілька досліджень, які підтвердили той факт, що наявність книжки у вільному доступі в Інтернеті, не лише не зменшує кількість бажаючим почитати паперову копію, а й збільшує продаж цих книжок. Виняток тут складають лише вузькоспеціалізовані видання.

Хочемо ще раз підкреслити - той факт, що основним контингентом публічних бібліотек Львова є молодь, лише підтверджує основну гіпотезу, яка підштовхнула нас до проведення цього дослідження:
Саме публічна бібліотека є найкращим місцем для пропагування не лише загальнолюдських цінностей, забезпечення інформаційних потреб жителів зони обслуговування та надання можливості міжособистісного спілкування, а й ідеальним місцем для пропагування «львівського феномену» серед молоді та виховання у них гордості за своє місто.

б) Книговидача

Середня річна книговидача у публічних бібліотеках Львова складає більше ніж 20 примірників на одного зареєстрованого читача (20,8 - у бібліотеках для дорослих і 20,1 - у бібліотеках для дітей), а у Кракові - 17,3. У той же час середня кількість працівників краківських бібліотек складає 4,82 працівника на бібліотеку, а у Львові - 5,53. Тобто природа бібліотеки всюди однакова. Що у Львові, що у Кракові середня книговидача з розрахунку на одного бібліотечного працівника і одного постійного читача бібліотеки складає 3,7 примірника на рік. І нема на то ради. Тобто навантаження на львівських і краківських бібліотекарів, принаймні, за цим параметром є однакове...

5. Технічне оснащення

У цьому моменті міські публічні бібліотеки Львова кардинально відрізняються в гірший бік не те, що від краківських, а навіть від сільських бібліотек Польщі.

Так комп’ютерна техніка у публічних бібліотеках Львова є лише у ЦБС і ще у трьох міських бібліотеках - всі інші бібліотеки позбавлені цього «щастя». У той же час з 71 публічної бібліотеки Кракова 61 - комп’ютеризована. У Львові ж лише 5 з 40 бібліотек «комп’ютеризовані», причому три з них мають лише по одному комп’ютеру (!!!). Навіть у найгірших (в цьому плані) сільських повітах Польщі рівень комп’ютеризації не опускається до позначки 50%, тобто навіть «на мазурах» кожна друга бібліотека має компютери. Але що найбільше вражає - п’ять (за даними анкет, заповнених самими бібліотекарями) із 23-х львівських публічних бібліотек для дорослих не мають навіть ТЕЛЕФОНУ.

У Кракові ж на кожну комп’ютеризовану бібліотеку припадає 4,5 комп’ютера, з яких 87% мають доступ до Інтернету, а 60% використовується для бібліотечно-бібліографічної роботи.

Найцікавіше, що фінансових проблем для комп’ютеризації бібліотек у Львові просто не існує. В Україні вже не перший рік діє кілька організацій та фундацій, які готові БЕЗКОШТОВНО поставляти комп’ютери та програмне забезпечення у публічні бібліотеки. Зокрема, у ході наших досліджень, з’ясувалось, що кілька років тому така пропозиція (правда в усній формі) надходила до міської адміністрації, однак ентузіазму ця пропозиція не викликала...

Серед тих, хто здатен допомогти вирішити проблему комп’ютеризації Львівських бібліотек є, наприклад, Ротарі-клуб чи програма «Глобальна бібліотека» Біла Гейтса, яка вже працює в Україні. Якщо у адміністрації чи керівників бібліотек існують проблеми співпраці з організаціями такого типу, то існує багато організацій, які можуть їм у цьому допомогти. Хоча, можливо, така допомога й не потрібна, бо більшість керівників міських публічних бібліотек Львова (52% - у бібліотеках для дорослих і 100% - у бібліотеках для дітей), стверджують що мають досвід роботи зі спонсорами чи меценатами.

Комп’ютеризацію львівських бібліотек необхідно провести у найкоротші терміни, адже вона дає не лише додаткові можливості (доступ до Інтернету, оперативність бібліографічного пошуку, ефективніше користування бібліотекою для людей з обмеженими можливостями тощо), але й дозволяє (завдяки єдиному каталогу і міжбібліотечному обміну) раціональніше використовувати ресурси при поповненні фондів. Окрім того, комп’ютеризація вже не розкіш, а вимога часу. Місто у якому не комп’ютеризована більшість публічних бібліотек аж ніяк не може претендувати на звання Культурної столиці.

6. Бібліотечний персонал

100% опитаних керівників міських публічних бібліотек Львова становлять жінки (що може до певної міри бути свідченням низького рівня престижності та можливості заробітку у даній професії, навіть на керівній посаді), а вік керівників бібліотек (на момент опитування) варіюється від 23 до 61 року.

Серед керівників бібліотек найменше молодих людей (до 35 років), половину - становлять представники середнього покоління (36 - 50 років). Представників старшого покоління дещо більше серед керівників дитячих бібліотек. Водночас дані віково-освітнього розподілу свідчать, що серед молодих бібліотекарів – найменше фахівців із вищою освітою (лише - 42%).

Бібліотечні фахівці з вищою освітою складають трохи більше 40% усього бібліотечного персоналу (41% - у бібліотеках для дітей, 47% - у бібліотеках для дорослих).

Для порівняння. У публічних бібліотеках Кракова бібліотечні фахівці з вищою освітою складають близько 58% усього бібліотечного персоналу, що може бути свідченням більшого престижу професії бібліотекаря у Польщі, аніж в Україні.

Абсолютна більшість керівників бібліотек (75%) вважає штат своєї бібліотеки достатньо укомплектованим. Ті ж керівники, які так не вважають, відчувають потребу, перш за все, у бібліотекарях та бібліографах.
З однієї сторони, те, що львівські бібліотекарі, за невеличку платню, інколи, в несприятливих умовах (ми самі біли свідками, коли керівник дитячої бібліотеки змушений був узимку вимкнути опалення, через можливість перевищення ліміту використання газу) виконують свою роботу, обсяг якої (принаймні у книговидачі) є не менший ніж у краківських колег, є дуже похвальним.

Але з іншої сторони, ті ж важкі умови і низька платня сформували у працівників публічних бібліотек Львова певний комплекс меншовартості. Цей комплекс проявляється у явно завищеній самооцінці своїх знань у деяких сферах (див. вище), авторитету бібліотеки у населення, у певній пасивності до зовнішнього світу, зрештою у відсутності злагодженого лобіювання інтересів бібліотек на всіх рівнях. Опосередкованим свідченням пасивності та небажанням змін є відсутність представників львівських бібліотек на більшості загальноукраїнських бібліотечних заходів, де бібліотекарі обмінюються досвідом своєї роботи, зокрема і з вирішення проблем бібліотечного сьогодення. Щоправда, за словами бібліотекарів, коштів на такі поїздки бібліотеки не мають, тому участь бібліотекарів у таких заходах є нечастою, оскільки їздити доводиться за власний кошт, а платня бібліотекаря робить неможливою регулярні поїздки в інші міста.
Абсолютна більшість керівників львівських публічних бібліотек стверджують що бібліотечну галузь необхідно реформувати, а вони самі готові до інновацій. Однак реформами більшість із них вважає комп’ютеризацію бібліотек та збільшення їх фінансування. А вирішальне значення для розвитку бібліотек на їх думку сьогодні мають передовсім: державна політика у сфері культури та розміри фінансування, при цьому такі фактори, як заробітна плата бібліотекарів та економічний розвиток регіону бібліотекарі вважають значно менш суттєвими.

7. Платні послуги

Всі керівники міських публічних бібліотек Львова стверджують, що платних послуг їхні бібліотеки не надають. На перший погляд, платні послуги могли б бути джерелом додаткового заробітку бібліотекарів і поповнення бібліотечних фондів, і бібліотекарі мали б бути у цьому зацікавлені. Однак існуюча система надання таких послуг є такою, що жодної користі тій бібліотеці, яка ці послуги надає, не приносить. Тому бібліотекарі в багатьох регіонах України намагаються уникнути цього, оскільки у бібліотекарів немає мотивації надавати такі послуги, а додаткове навантаження вони створюють.

8. Про деякі «рифи» при реалізації проекту

а) Ми не знаємо, у який спосіб інформація про моніторинг львівських бібліотек потрапила до самих бібліотекарів (можемо лише припустити, що десь на рівні міської адміністрації стався «витік інформації»), але ця інформація потрапила до них задовго до старту проекту і дуже їх стривожила. З огляду на ставлення бібліотекарів до моніторингу, як до «ревізорської перевірки», метою якої є закриття невеликих бібліотек, проект розпочався з презентації цілей та схеми реалізації моніторингу для всіх керівників міських публічних бібліотек Львова. Презентацію та дискусію на цю тему у Центральній міській дитячій бібліотеці провели лідери-виконавці проекту Ксенія Сладкевич і Петро Мацкевич. Зустріч з бібліотекарями тривала 2,5 години. Під час зустрічі також поширювались інформаційні матеріали про Проект.
Більше того, представники прес-служби Львівської міської ради радили нам не запрошувати керівників ЦБС на стартову прес-конференцію, оскільки знали настрої бібліотекарів і турбувались про те, щоб бібліотекарі не сказали чогось «зайвого»...

б) Аналітичний звіт про виконання проекту (в електронному виді), був отриманий працівниками Львівської міської ради 16 квітня о 9:09, а вже 18 квітня о 14:50 виконавцям проекту було надіслано лист такого змісту: «Директори централізованих бібліотечних систем подали свої зауваження до Вашого звіту. Якщо маєте бажання з ними ознайомитися, то вони знаходяться в 324 каб.». З якого дива керівники міських ЦБС в авральному порядку робили зауваження до документу, змістовна частина якого викладена на 29 сторінках? Адже та інформація, яка у ньому міститься, хоч у деяких моментах є критичною, щодо бібліотечних працівників, не несе жодної загрози існуванню Львівських бібліотек чи погіршенню їхньої роботи, тобто саме того, чого бібліотекарі боялись на початку проекту. Причому критичні зауваження, які містяться у звіті, бібліотекарі називають звинуваченнями... Склалося враження, що бібліотекарі просто чемно виконали чиюсь команду. Та й на заключну прес-конференцію прийшли не керівники ЦБС (як було на стартовій прес-конференції), а їх заступники.

9. Щодо зауважень керівників ЦБС до аналітичного звіту про реалізацію проекту

Відзначимо принципову різницю між змістом цих зауважень отриманих від керівників ЦБС для дітей та ЦБС дорослих.

а) Зауваження від керівника ЦБС для дітей були змістовні, викладені на 7 сторінках, написаних від руки. Деякі з цих зауважень були для нас дуже цікавими, за що ми вдячні їх авторам. Але навіть у цих зауваженнях (чи швидше коментарях) у деяких пунктах зверху дописані фрази типу: «щодо звинувачення у незнанні району обслуговування...». Якщо констатацію будь-якого факту трактувати, як звинувачення, можна опинитись дуже далеко від істини...

б) Зауваження від керівника ЦБС для дорослих були категоричними і короткими (менше 1,5 стор. машинопису). Процитуємо кілька пасажів і прокоментуємо їх:

Коментар: Вироблення будь-яких рекомендацій не було завданням цього проекту. Для того, щоб давати якісь рекомендації, треба для початку зібрати якнайповнішу інформацію.Завданням проекту було з’ясувати стан, у якому знаходяться сьогодні міські публічні бібліотеки Львова. Конкретні висновки чи рекомендації робились лише у випадку очевидних речей, таких, наприклад, як нестача бібліотек у Львові, а отже необхідність створювати нові, таких як недостатня комп’ютеризованість бібліотек, а отже необхідність терміново розв’язати цю проблему, таких як незадовільний стан багатьох бібліотечних приміщень, а отже, необхідність відремонтувати їх... Можливо, керівника ЦБС для дорослих не влаштовують такі висновки і їй хотілося б прочитати протилежні?

Коментар: Цікаво, у який спосіб, проста констатація факту про те, що фонди дитячих бібліотек поповнюються у 2,5 рази швидше, ніж фонди бібліотек для дорослих, перетворюється на «не коректне зауваження»? Справжній фахівець на просту констатацію факту не ображається (сам факт бібліотекарі сумніву не піддають), а намагається зробити все для того, щоб «неприємна цифра» змінилась у бажану сторону.

Коментар: Без коментарів...

Можливо, на стиль та зміст зауважень від керівника ЦБС для дорослих вплинула фраза з аналітичного звіту про «більш активну і зацікавлену позицію керівників дитячих бібліотек, у порівнянні з керівниками бібліотек для дорослих, яку відзначила більшість інтерв’юерів». Але це проста констатація факту. А на факти не ображаються. Факти, навіть неприємні, приймають до уваги і працюють з ними. Це називається професіоналізм.

Так само справжній професіонал-керівник не дозволяє собі називати чийсь висновок некоректним, посилаючись на некомпетентність своїх підлеглих, як це публічно було зроблено на заключній прес-конференції, коли мова йшла про велику кількість аварійних приміщень у львівських бібліотеках для дорослих (на думку самих бібліотекарів). Так, представниця ЦБС для дорослих заявила, що цей факт не відповідає дійсності, оскільки керівники бібліотек-філій у цьому плані некомпетентні і не можуть визначати стану приміщень...

Ксенія Сладкевич&Петро Мацкевич